Півтора року повномасштабної війни: прикрі помилки та головні зміни

Півтора року триває фаза високої інтенсивності російсько-української війні. Вже рік Україна звільняє території, втрачені переважно в перші тижні війни. Були героїчні та трагічні бої за Маріуполь, Сіверськодонецьк, Лисичанськ, Ізюм, Мар’їнку, Соледар, Бахмут. Але вони відбувались, вже коли без бою були віддані ворогу Мелітополь, Генічеськ, Бердянськ, Херсон, Запорізька атомна станція і величезні простори на півдні та півночі.

Значна частина територій окупована, мільйони українських громадян залишаються в окупації. Чим довше триватиме така ситуація, тим складнішою буде реінтеграція.

Єдина realpolitik – відновлення кордонів 1991 року

Війна відкрила нам очі на природу міжнародного права. Виявилось, що воно не скасовує права сильного, і Рада Безпеки ООН не може наказати Росії вивести війська з України та заплатити репарації.

Також стало зрозуміло, що інтереси сильного союзника, без якого перемога у війні неможлива, не завжди співпадають з інтересами України. Однак це не означає перетворення союзника на ворога. Взагалі, небезпечно відштовхувати на війні тих, хто може допомогти, керуючись імпульсивними антипатіями. Силу для перемоги дають цінності та переконання, але шлях до перемоги прокладає realpolitik.

Досвід реальної політики довів, що світовий порядок все ж таки існує. Зрештою, Росія не наважилась застосовувати проти України ядерну зброю, а її лідер не наважується покидати свої резиденції, поки діє ордер на його арешт з боку Міжнародного кримінального суду, який Росія не визнає.

Світовий порядок нікого не може змусити рятувати Україну від агресії. Однак в світовому порядку є законне місце для України, і вона має право отримувати допомогу, щоб зберегти свої землі та народ від агресивних зазіхань.

За півтора року Україна пройшла шлях від пострадянських ілюзій до усвідомлення цінностей свободи та незалежності в своєму modus vivendi і до realpolitik в своєму modus operandi.

 

Ніхто у світі, окрім Росії, не заперечує, що Україна є незалежною суверенною країною. Власне, російський напад став запереченням проти існування України. Світ не впевнений, що Україна має існувати після війни саме в кордонах 1991 року. Це може довести тільки сама Україна, і це є найбільшою проблемою війни, адже без міжнародної допомоги звільнити свої території та людей в осяжній перспективі нам може не вистачити сил. Звісно, завжди можна сподіватись на диво, але це суперечить правилам realpolitik.

Проте Росія впевнена, що ампутацією десятків тисяч квадратних кілометрів території і мільйонів людей можна позбавити Україну суверенного життя, зробити її довічним баластом для Європи, від якого та зрештою відмовиться на користь Росії.

Немає нічого реалістичного у тому, щоб відмовлятись від людей і територій. Росія б не пропонувала це Україні, якби була впевнена, що може утримати захоплене.

Не рефлексувати над помилками, просто не повторювати

За півтора року Україна навчилась воювати, спираючись на допомогу союзників. Однак весь цей час вона відвойовує те, що дозволила собі легко втратити майже без бою і буквально за тижні.

Ціна, яку доводиться за це платити, – десятки тисяч життів, мільйони біженців і внутрішньо переміщених, роки повоєнного відновлення. Але ціна чого – помилки чи зради? Всі в Україні, хто не вірив американським попередженням про майже неминучий широкомасштабний російський напад і волів прислухатись до заспокійливого російського “голосу розуму” – помилялись або зраджували. Зрештою, і помилка, і зрада – дурість перед обличчям війни. І як тоді кваліфікувати тих, хто вірив попередженням про напад, але заздалегідь тікав, бо не вірив, що Україна встоїть, як, до речі, і самі американці? Війна для всіх стала розплатою, і немає сенсу рефлексувати на цю тему до перемоги. Це розхитує ряди Сил оборони України.

Відвоювати втрачене без бою за перші тижні широкомасштабної війни – означає довести, що довоєнні помилки не повторяться.

Йти до Європи

За півтора року інтенсивної російсько-української війни у світі відбулись глибокі зміни.

Китай не просто впав у тривалу стагнацію і занурюється у демографічну яму. Модель його тривалого економічного дива вичерпана, і він вже ніколи не випередить і навіть не зрівняється зі США за розміром своєї економіки. За півтора роки інтенсивної російсько-української війни Китай зник як альтернатива розвитку, якою він здавався багатьом в Україні перед лютим 2022 року. Це впливова країна, від якої залежать поведінка Росії і умови повоєнного світового устрою. З ним потрібно торгувати і взаємодіяти, але немає сенсу орієнтуватись на Китай як провідника України у майбутнє.

Банально нагадувати, що Росія ще раніше зникла для України як модель майбутнього. Але в останні півтора року змінились й економічні інтереси. Російські ринки вже не тримають Україну, і навіть залишки транзиту вуглеводнів добігають кінця. Невдовзі тарифи митного складу для європейського газу стануть важливішими для державного бюджету, ніж тарифи на прокачку російського газу. Може статись, що нафтопровід “Дружба”, за який все ще тримаються деякі європейці, качатиме казахську, а не російську нафту, навіть по південній гілці.

Все це разом знецінює тезу українських євразійців, не домінантну, але підсвідомо впливову, що російські простори – це і є поле битви України за власне майбутнє. За що там битись, за корисні копалини, за серця і уми росіян? Заради чого втручатись у розборки Москви, Татарстану і Чечні при посередництві Китаю і Туреччини? Яку стратегічну перевагу має Україна на цьому просторі, окрім знання російської мови?

Україні один шлях – в Європу при підтримці США, хоча б тому, що більше нема куди. Глобалізована економіка стає регіоналізованою. Україна вже де-факто стала частиною європейської соціально-економічної системи. Трагедія війни зробила те, чого не зробила бюрократія мирного часу. Європейський Союз нестиме основні навантаження повоєнного відновлення, НАТО даватиме безпекові гарантії інвестицій в Україну. Не має сенсу шукати альтернативи.

Росія намагається відірвати Україну від Європи, вчепившись в території, захоплені переважно у перші тижні війни. Тому не буде зайвим повторити, що все вирішиться на полі бою. Без відновлення територіальної цілісності Україна буде занадто важкою ношею і для себе, і для Європейського Союзу. Допомогти Україні перемогти – питання ще й економічної ефективності повоєнного європейського й світового устрою.

Reakcja

0%0Pozytywnie0%0Neutralnie 0%0Negatywnie

Twoje emocje

0%0Lubię to!

0%0Super0%0Ekscytujący 0%0Ciekawy0%0Smieszny0%0Smutny0%0Wściekły0%0Przerażony0%0Szokujący0%0Wzruszający0%0Rozczarowany0%0Zaskoczony

Co sądzisz?

0%0Prawda0%0Manipulacja0%0Fake news

0

0Ulub

Oryginalne źródło ZOBACZ